Вітрові електростанції (ВЕС) є «зеленою» енергетикою лише тоді, коли не шкодять природі
English version: Wind farms in the highlands of the Carpathians: benefit or harm?
Ми всі говоримо про європейський вибір, про збереження природи та розвиток «зеленої» енергетики як рух до майбутнього. Але чи можемо ми назвати «зеленою» ту енергетику, яка виробляючи енергію з вітру, водночас руйнує унікальні праліси Карпат, знищує рідкісні види рослин і птахів та відкриває дорогу масштабному будівництву на природоохоронних територіях або на їх межі? Саме цю тему обговорювали науковці та екологи в рамках другого Eco Film Festival by CHYSTO.DE?! Наводячи чіткі аргументи, вони намагалися показати, чому будівництво вітрових електростанцій у Карпатах не відповідає принципам зеленої енергетики та які загрози це несе для екосистем і унікальних карпатських ландшафтів.
«У Карпатах планується розміщення 1,5 ГВт електрогенерації – саме на високогір’ї»
Екологиня, доцентка Ужгородського нацуніверситету Оксана Станкевич-Волосянчук:
— Відновлювальна енергетика передусім має бути дружньою до природи. Вона може називатися «зеленою» лише тоді, коли не завдає шкоди дикій природі. Чому це питання важливо розглядати саме в такому ключі? Насамперед потрібно згадати, чому ми займаємося розвитком відновлювальної енергетики. Це — одна з цілей Європейського зеленого курсу, який підтримала Україна, роблячи свій внесок у досягнення кліматичної нейтральності Європи як країна-кандидат і майбутній член ЄС. Україна має значний потенціал у цій сфері, і вітроенергетика є його частиною. Розвиваючи відновлювану енергетику, наша держава фактично допомагає Європі у досягненні головної мети — кліматичної нейтральності.
Відео з полонини Руна. Автора не вказуємо з метою безпеки
Проте це лише одна сторона медалі. Інша — збереження природних екосистем. Вони є основними й унікальними поглиначами парникових газів на планеті. Тому у справі збереження клімату саме природні екосистеми мають першочергове значення. Вони повинні отримувати пріоритет у будь-яких дискусіях — будувати чи не будувати відновлювальні об’єкти на цінних природних територіях. Чому так? Тому що скільки б ми не будували енергетичних потужностей, викиди парникових газів усе одно існують. Поглинати їх можуть лише природні екосистеми, головно рослини. Вийти на «нуль» можливо лише тоді, коли на планеті збережено достатньо природних екосистем, здатних поглинати вуглекислий газ та інші викиди. Саме тому збереження біорізноманіття є ключовим для досягнення кліматичної нейтральності. Це відображено і в Європейському зеленому курсі: до 2050 року країни ЄС мають забезпечити охорону 30% суходолу та 30% морських акваторій.
Нині в ЄС під заповідними територіями перебуває 10–20% суходолу, з морськими територіями ситуація гірша, але цілі чітко визначені. Більше того, ще 20% трансформованих земель мають бути повернуті до природного стану. Це важливо усвідомити й українцям: коли ми говоримо про розвиток відновлювальних джерел енергії, то маємо розуміти й контекст збереження цінних природних територій. Адже їх в Україні всього 7 %. Ми взяли на себе зобов’язання перед ЄС збільшити площу заповідних територій до 2030 року до 30 %. Однак, вже сьогодні зрозуміло, що з таким підходом ми не лише не досягнемо цього показника, але можемо втратити те, що маємо.
Сьогодні у Карпатах планується розміщення 1,5 ГВт електрогенерації. Ідеться саме про високогір’я — вузьке пасмо території з сімома гірськими хребтами. У Карпатах високогір’ям вважаються висоти від 1300 метрів над рівнем моря. Це особливі природні умови, подібні до тундрових: альпійські та субальпійські зони, так звана гірська тундра. Це найменш загосподарьовані території України, унікальні за своїми ландшафтами, найбільш збережені, віддалені від населених пунктів, оточені об’єктами природно-заповідного фонду, густими лісами й пралісами. Там немає доріг, туди важко дістатися. Саме на цих територіях планують встановити вітрогенератори загальною потужністю 1,5 ГВт, що фактично означатиме перетворення унікальних природних ландшафтів на промислову зону.
Дискусія в рамках Eco Film Festival by CHYSTO.DE (https://chysto.de/)?!, фотограф Влада Мазур
Крім того, більшість цих територій уже мають статус об’єктів Смарагдової мережі або є кандидатами до неї. Держава офіційно визнала їх надзвичайно цінними для України та Європи. Проте будівництво тут означатиме втрату рідкісних оселищ, загрозу біорізноманіттю птахів і кажанів, а також порушення міграційних коридорів великих хижаків — ведмедів, вовків та рисей.
Водночас варто зазначити, що не всюди ситуація однакова. У Карпатах відомі позитивні приклади функціонування ВЕС поза межами Смарагдової мережі, наприклад у Старому Самборі, Трускавецькій територіальній громаді на Львівщині та у Нижньоворітській територіальній громаді у Закарпатті. Вони зведені на територіях, які не мають значної природної цінності.
Натомість будівництво в горах завжди складне й дороге: потрібно прокладати нові дороги, долати складний рельєф, що неминуче впливає на довкілля. На рівнинах усе значно простіше й дешевше — інфраструктура вже існує, котлован можна викопати за добу, а будівництво триває набагато швидше.
Тому варто говорити про чіткі критерії розміщення вітроелектростанцій у гірських районах. Перший і головний критерій — це наявність вітропотенціалу. Однак Глобальний Атлас Вітрів свідчить: найбільший потенціал мають східні та південні регіони, частково недоступні через війну, але є й інші території, придатні для розвитку. У Карпатах вітропотенціал обмежений вузькими смугами високогірних хребтів, де й хочуть розмістити майже стільки ж потужностей, скільки працювало у всій Україні до 2022 року. Однак, це виглядає нерозумним – за співвідношенням шкоди та вигоди.
Ще двома важливими критеріями є близькість до урбанізованих територій, які не мають природних цінностей та наявність розвиненої інфраструктури — доріг, ліній електропередач тощо. Карпатське високогір’я не відповідає цим критеріям, бо представлене цінними природними територіями — об’єктами Смарагдової мережі, є осередком унікального для України ландшафтного і біорізноманіття. Це дикі території, де немає доріг, ЛЕП, лише колиби вівчарів. До цих високогірних полонин дороги треба прокладати через суцільні ліси, праліси та заповідні території.
Тобто, у випадку із проєктами ВЕС у високогір’ї Карпат виконується лише один критерій — наявність вітру, решта не витримує жодної критики.
У Карпатському регіоні наразі є три вітропарки, які можна назвати успішними. Наприклад, Нижньоворітська ВЕС, нині найбільша у гірських районах України, розташована поруч із населеними пунктами й міжнародною трасою Київ–Чоп на давно освоєних територіях. Старосамбірська ВЕС побудована на висоті 400–500 метрів над рівнем моря, також неподалік від села. Орівська ВЕС у Трускавецькій громаді стоїть на висоті 700 метрів, вздовж старої дороги, яка з’єднує сусідні села, але громада свідомо відмовилася від розширення проєкту через загрозу втрати туристичної привабливості.
Щодо закордонного досвіду: у Польщі та Словаччині вітроенергетика в Карпатах взагалі не розвивається, там немає жодної ВЕС. У Румунії, яка теж є гірською країною, існує лише одна високогірна ВЕС у горах Апусени, що складається з чотирьох установок на висоті 1600 метрів. Це пояснюється й геологічними відмінностями: Карпати в Україні — це флішові гори з крихкими породами, схильними до зсувів, ерозії та селів, тоді як Апусени подібні до Альп і Балкан, складені з твердих порід. Саме ця особливість гір пояснює наявність мережі доріг через усі Апусени. У наших же умовах будівництво доріг набагато проблемніше.
Відтак, ще раз наголошу, що вітрові електростанції, побудовані у високогір’ї Карпат зі значним впливом на екосередовище, яким ми перерахували вище, не можуть називатися «зеленими». Шкоду, завдану будівництвом ВЕС у високогір’ї, не можна порівняти із вигодою від виробництва електроенергії.
«Високогір’я Карпат — це no-go areas для будівництва вітряків»
Маріне Абрамян, кампейнерка «Грінпіс Україна»:
Щодо переваг вітрової енергетики хочу озвучити позицію «Грінпіс» у контексті того, що сьогодні відбувається в Карпатах. Ми повністю підтримуємо тих, хто бореться за те, щоб високогір’я Карпат не забудовувалося жодними об’єктами — ані вітроелектростанціями, ані проєктами на кшталт «нового Буковелю». Це неприйнятно. І ми повністю солідарні з тими, хто сьогодні на Закарпатті відстоює природу.
А тепер про те, чому ВЕС (вітроелектростанції) все ж важливі — бо Грінпіс підтримує розвиток відновлювальної енергетики в України. Усі ми, хто живе в Україні з 2022 року, знаємо, що таке залишитися без електрики. Неможливість зварити їжу, обігрітися чи зарядити телефон. Електроенергія життєво необхідна.
Коли ми внаслідок дій росіян втратили більшу частину виробництва електроенергії, першим рішенням для багатьох тоді стало використання дизельних та бензинових генераторів. Це здавалося дешевим і доступним варіантом, тому люди масово їх купували. Але згодом ми всі відчули проблеми – нестача пального, шум, сморід. Саме цим запам’яталася осінь і зима 2022–2023 років у Києві, наприклад.
Тому згодом я дуже зраділа, коли побачила, що частина малого бізнесу почала облаштовувати свої кафе та магазини сонячними панелями. Це стало більш сталим і відповідальним рішенням. Ми зараз живемо у періоді переходу на зелену енергетику. Повномасштабна війна лише прискорила цей процес: через втрату понад 70% електрогенерації Україна була змушена шукати швидкі рішення — і значна частина з них виявилася зеленою.
У 2024 році частка електроенергії з відновлюваних джерел у нашому енергоміксі сягнула близько 11%. Це чудовий результат, навіть попри те, що дані, найімовірніше, занижені: багато приватних домогосподарств облаштували сонячні панелі самостійно і не повідомляли про це операторів мереж.
Тим не менш, потреба у великих об’єктах генерації залишається. І ВЕС можуть стати одним із ключових рішень.
«Грінпіс» спільно з колегами з Сіднейського університету проводив дослідження про вітропотенціал України, який підтвердив значну перспективність цього виду електрогенерації для України. Але, щоб бути максимально-об’єктивними, то давайте розглянемо карту вітропотенціалу із дослідження, яке робив Інститут відновлюваної енергетики НАН України. На карті, де зони поділені за кольорами (темнофіолетовий – значний вітропотенціал, білий – незначний) чітко видно: Закарпаття – «біле», тобто має найнижчий вітропотенціал серед усіх областей України.
Це логічно, Закарпаття оточене лісами й горами, які є безумовними перепонами для розвитку вітроенергетики (ліси — це природна перешкода для вітрових потоків, а гори — ускладнюють прокладання доріг та ЛЕП). Це і є Карпати – вони складаються саме з лісів та гір. Так само, як і наше дослідження, це — підтверджує, що в Україні достатньо територій для розвитку вітроенергетики і це не високогір’я Карпат.
Якщо у цьому питанні враховувати досвід Європи, то там існують два підходи: go-to areas і no-go areas. Тобто на законодавчому рівні визначаються зони, де будівництво ВЕС є прийнятним, і ті, де воно категорично заборонене. Якщо інвестор хоче збудувати ВЕС, він, умовно кажучи, відкриває карту «go-to areas» і бачить, де це можна зробити. Натомість праліси, заказники, торфовища – це «no-go areas», і кожен інвестор має розуміти, що там його проєкт буде зупинений. Дуже важливо розуміти, що ті, хто хоче займатися такими проєктами в цих зонах, матимуть проблеми, пов’язані з законодавством та відгуком громад на цю ідею.
Інший важливий момент – це вітрові коридори. Дійсно, степова частина Україна — це територія, де ВЕС доцільно будувати. Але відсутність відповідних умов для транспортування обладнання суттєво знижує ймовірність будівництва на цих територіях. Адже лопаті турбін дуже великі, і не кожна дорога в Україні придатна для їх перевезення.
Важливу роль у процесах, пов’язаних з будівництвом зокрема вітроенергетичних об’єктів мають відігравати громади. Не лише екологи чи активісти, а саме місцеві мешканці. Вони мають бути зацікавлені в тому, щоб земля служила їм і їхнім нащадкам. У багатьох країнах існують енергетичні кооперативи, де громади стають співвласниками енергетичних об’єктів. Це забезпечує баланс між розвитком і захистом інтересів людей та середовища, в якому вони живуть.
Отже, «Грінпіс» підтримує розвиток вітрової енергетики лише тоді, коли вибір територій для розташування ВЕС здійснюється з урахуванням інтересів природи та місцевих громад. Тільки так ми зможемо рухатися вперед, зберігаючи те, що найцінніше.
«Це хижацький підхід до Карпат»
Екологиня МБО «Екологія. Право. Людина» Катерина Полянська:
– На сході та півдні України ми вже втратили багато цінних природних земель. Сільськогосподарські угіддя займають 73% території країни, з них 56% – розорані землі. Ми прагнемо вступити до ЄС, і там нам кажуть: «Ви маєте зберігати природу, створювати природоохоронні території». А що робимо ми? Якщо подивитися на всю територію України, то Карпати – це лише 4% від площі держави. Із них лише близько 3% припадає на альпійські та субальпійські пояси – реліктові луки, що є рештками останнього льодовикового періоду. Це території, які обов’язково треба охороняти! Але що ми робимо? Вводимо туди бізнес!
Так, бізнес каже, що під забудову підпадають лише невеликі клаптики землі на хребті, а не весь хребет. Утім, вони замовчують, що для спорудження вітропарку потрібно кілька років і протягом цього часу важка техніка їздитиме між цими клаптиками землі, створюючи мережу доріг. Чи замислювався хтось, як транспортувати лопать завдовжки 20–30 метрів на гірський хребет? Всі ці території оточені пралісами та заповідними землями – і через них доведеться прокладати широченні дороги. Тому коли кажуть, що шкоди не буде – це неправда.
Ми з колегами були на горі Трояска, на Свидовці, де вже встановили вітровимірювальну вежу. Моє серце крається, бо перед тим ми досліджували вплив воєнних дій на довкілля, а картина виявилася схожою: екскаватор розрив землю так само, як окупанти копали окопи. Там знищено види, занесені до Червоної книги України, пошкоджено грунти.
Забудовники переконують, що всі споруди – тимчасові як ця вежа. Але дороги, конструкції, лінії електропередач (підземні й наземні) – це ціла інфраструктура для функціонування ВЕС, яка зруйнує природу.
Полонина Руна – ще один приклад. Це унікальні ландшафти. Так, там уже є кілька доріг і залишки колишньої радянської мережі зв’язку на одній з вершин. Але ж забудовники вказуючи що ось, мовляв, уже є залишки урбанізації, плануючи три десятки нових індустріальних майданчиків з мережею доріг. Це набагато більший антропогенний вплив, ніж був на Руні колись.
Чи можна це назвати «зеленою енергетикою», якщо вона руйнує природу замість її зберігати? Тим паче, що мова йде про території пралісів та квазіпралісів поруч. Там неможливо будувати, адже поряд – орнітологічні заказники. Птахи, які живляться за межами лісу, літають саме на тих висотах, де крутитимуться вітрові турбіни. Вчені попереджають: це неодмінно призведе до їх загибелі.
Полонина Руна. Фото Анни Семенюк
Ще одна проблема – ґрунти. Для будівництва розриваються схили, запускаються ерозійні процеси. Відновити ці землі буде неможливо – просто засипати і «зробити як було» не вийде.
Тому ми категорично проти такого хижацького підходу до Карпат. Це потрібно зупинити, доки не пізно.
“Чи може одна сільська рада віддавати цінні території без врахування державних інтересів?”
Керівниця юридичного відділу міжнародної благодійної організації “Екологія-Право-Людина” Ольга Мелень-Забрамна:
– Прикро, що таке часто відбувається: приходять інвестори, які вважають, що законодавчі вимоги не є проблемою, міжнародні конвенції не є проблемою, місцеві люди не є проблемою, ну і екологи також не є проблемою. Бо є одні професійні і совісні екологи, але можна заплатити іншим і вони напишуть потрібний звіт з ОВД, де все буде добре. І ми дуже часто стикаємося з тим, що такі плани починають реалізовуватися і як юристи ми розуміємо, що з цим треба щось робити. Мусимо захищати наші гори, захищати полонини. Останні років 10 ми дуже активно намагаємося захищати від такої незаконної діяльності як об’єкти Смарагдової мережі, так і ПЗФ (об‘єкти природно-заповідного фонду).
Найбільше руйнівних проєктів з’являється у Закарпатській області, менше у Львівській та Івано-Франківській. В Закарпатті це не перший мега-проєкт, що намагається знищити унікальне високогір‘я. Першою була спроба забудувати хребет Свидовець на території 1200 га. З 2017 року ми в судових процесах протидіяли цьому проєкту – майже 8 років тривала ця боротьба. Вже маємо рішення Верховного суду щодо того, що детальний план був незаконним. Прихильниками таких проєктів є голови місцевих рад, які прямо кажуть, що нам треба будь-якого інвестора, нам треба дороги, тому нам не цікаві ваші екологічні аргументи. Дуже важко довести місцевим людям, що ефекти від забудови полонини будуть мати довготривалі наслідки для довкілля і для добробуту. Наприклад, тридцять вітряків на полонині Руна перетворять цю територію у зовсім туристично непривабливу. Там можна буде забути про всі інші види рекреації та заробітку, що суперечить схемам планування території Закарпатської області і відповідного району. Але сільська рада дуже хоче цих інвесторів.
Щодо інвесторів, то вони беруть в оренду малі ділянки під ВЕС – це 0.6 га під одну установку або трохи більше, разом для ВЕС – 18 га під 30 вітряків. Але насправді будуть використовувати площу понад 1200 га полонини – саме так вказано в детальному плані території розміщення вітропарку на полонині Руна. Але ці 1200 га втрачених земель ніхто не буде оплачувати громаді, вони будуть фактично виведені з обігу. Тож бачимо великі маніпуляції з приводу площі. Ніхто не вказує, скільки гектарів буде виділено під дороги, скільки буде знищено лісових екосистем від прокладання електричних кабелів, прокладання доріг між вітряками.
Також досить сумнівною є фінансова віддача. Адже, скільки буде втрачено екосистемних послуг через знищення пралісів, червонокнижного біорізноманіття, унікальних ландшафтів – ніхто не рахує. Постає питання – чи може одна сільська рада вирішувати настільки глобальні питання? Згідно законодавства – дійсно, сільська рада має право затверджувати детальний план території. Але чи може сільська рада такі особливо цінні території віддавати без врахування державних інтересів та євроінтеграційного курсу України? Високогіря і біорізноманіття – це власність усього українського народу.
21 серпня 2025 року, Закарпатський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ярослави Калинич оголосив рішення у справі №260/5885/24 за позовом МБО «Екологія-Право-Людина» до Тур’є-Реметівської сільської ради, за участі третіх осіб без самостійних вимог – ТОВ «Вітряний Парк Турянський» (на стороні відповідача) та Наталії Майстренко (на стороні позивача) про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради про затвердження детального плану території (ДПТ) для будівництва вітрової електростанції на полонині Руна.
Суд відмовив у задоволенні позову ЕПЛ, фактично не ставши на захист унікального високогір’я Карпат і залишивши чинним документ, який відкриває шлях для забудови полонини об’єктами вітрової енергетики з ознаками грубих порушень законодавства.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду є більше політичним, та спробою надати видимість законної діяльності ТОВ “Вітряний парк Турянський” із побудови ВЕС на полонині Руна без позитивного висновку з ОВД (оцінки впливу на довкілля) та з порушенням міжнародних зобов’язань та природоохоронного законодавства. Також своїм рішенням суд закрив очі на самоуправство сільських рад, які намагаються розпорядитися особливо цінними ділянками на свій розсуд, без врахування державної політики та державної містобудівної документації, з ігноруванням міжнародних зобов’язань України в сфері охорони дикої природи та природних оселищ.
Захисники природи та полонини Руна протиставляються ворогами зеленої енергетики, а також звинувачуються в роботі на країну-агресора. Представники забудовників використовують маніпулятивні, непрозорі та цинічні методи боротьби, демонструючи, що їхня мета — будь-якою ціною прокласти шлях до забудови полонини Руна, що відкриває шлях до знищення об’єктів ПЗФ довкола полонини, та зробить неможливим будь-яке подальше заповідання даної території, створення там запланованого об’єкту Смарагдової мережі, а також ставить під сумнів можливість досягнення природоохоронних цілей заказника “Соколові скелі”.
Тому, ми продовжимо захищати полонину Руна, адже ця справа виходить далеко за межі локального контексту, є боротьбою за майбутнє Карпат, у тому числі в контексті Євроінтеграційних зобов’язань України щодо створення мережі Natura 2000, захисту і збереження біорізноманіття та забезпечення права громадян на безпечне довкілля.
Розмова відбулась в рамках Eco Film Festival by CHYSTO.DE?!
Діалог записала — Тетяна Когутич
Редакторка — Олена Жук
Світлини — Влада Мазур, Анна Семенюк.
